10 ГОЛОВНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ

Ми із задоволенням смакуємо гамбургери, піцу і солодкі французькі макаруни. Та погодьтеся, що любов до борщу і вареників – просто у крові українця. Чому нам до вподоби саме це, а не інше? Та яка історія формування нашої традиційної кухні? Спробуємо розібратись, зрозумівши головні особливості українських національних страв.

 

Народна кухня — це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література чи мистецтво. Українська кухня складалася протягом віків і з давніх часів відрізнялася різноманітністю страв, високими смаковими і поживними якостями.

Літописи та інші писемні пам’ятки, а також археологічні розкопки, свідчать про багатство і різноманітність їжі, яку споживало населення Середньої Наддніпрянщини в період Київської Русі. Крім продуктів переробки зерна і різних овочів, до "меню" входило м’ясо свійських тварин (свиней, овець, кіз, корів, телят) і птиці (курей, гусей, качок, голубів, тетеревів і рябчиків). З диких звірів найчастіше вживали для харчування диких свиней (вепрів), зайців. З городніх овочів використовували свіжу й квашену капусту, буряки, редьку, моркву, огірки, гарбузи. Це був початковий період формування української національної кухні.

У наступні періоди асортимент урізноманітнюється. Деякі страви (наприклад, борщ) стають традиційними. Цікаво, що тоді для української кухні характерним є вживання крові забитих тварин і виготовлення з неї кров’яних ковбас – кров’янки. Любили українці мед та виготовляли з нього найрізноманітніші напої: безалкогольні та хмільні.

Отож, українська національна кухня має свої характерні риси, які істотно відрізняють її від інших:

1. "…Любив козак дівчину і з сиром пироги"

Важко знайти іншу кухню, в якій пироги відігравали б таку роль, як в українській. Широкому поширенню пирогів, безумовно, сприяла піч. Це домашнє вогнище якнайкраще пристосовано для випікання пирогів. Найдавніші — це пироги з прісного тіста. Але й дріжджове тісто з’явилось в Україні дуже давно. Існує думка, що воно прийшло до нас від скіфів-орачів

2. Варимо, а не смажимо

.Переважання варіння і тушкування над смаженням, соління — над коптінням. Як відомо, основний спосіб термічної обробки харчових продуктів залежить від конструкції домашнього вогнища. В Україні це було вогнище закритого типу — вариста піч. Тому тут переважно готували варену, тушковану і печену їжу.

Таким чином виробилися своєрідні смакові стереотипи й звичка до вареної, тушкованої та печеної їжі. Навіть чумаки, які возили сіль із Криму й Приазов’я, та запорізькі козаки в походах робили в землі тимчасову пічечку\кабицю і готували в ній традиційні страви: куліш, кашу, лемішку, галушки. Навіть з упольованої дичини вони переважно варили юшку, а не смажили її на рожні.

3. Цибулька та часничок 

Смакова різноманітність страв і продуктів в українській кухні досягається поєднанням теплової обробки, використанням різних жирів і вживанням місцевих прянощів, таких як цибуля, часник, хрін, кріп, петрушка та інші. Перець, кардамон, гвоздика, кориця – пізні запозичення з XVI-XVII ст.